Перша "швидка" у Чернівцях їздила на виклики кіньми.Австро-угорський період Чернівецької станції "швидкї медичної допомоги" розпочався зі створення Добровільного рятункового товариства, яке було засноване Установчими зборами при Добровільному пожежному корпусі у Чернівцях 4 вересня 1904 року. Збори затвердили Статут Товариства, яким передбачалося надання першої медичної допомоги при нещасних випадках або раптових захворюваннях, підтримка пожежників у їхній діяльності, перевезення хворих, підтримка цісарської армії, догляд і перевезення поранених солдат.
     Кошти на утримання Товариства складалися із внесків засновників та добровільних членів, грошової допомоги мерії, із пожертв і грошових зборів з громадян міста.
     Основна робота з надання першої медичної допомоги покладалася на дійсних членів товариства. Ними були: лікарі; чоловіки від 18 років, які прослухали курс лекцій з питань невідкладної медичної допомоги і успішно склали іспит; та члени пожежної команди, придатні для рятункової справи. Прийом дійсних членів проводився комітетом, який не мав права безпідставно відмовити бажаючим вступити до Товариства. Особи без медичної освіти, які бажали стати членами рятункового товариства, мали звернутися до головного лікаря за рекомендацією для зарахування на навчання на курсах. Після успішно складеного іспиту і пройденої практики особу приймали до Товариства. Членство у Добровільному рятунковому товаристві затверджувалося на рік (сучасною мовою, контракт був тривалістю лише рік, - ред.). У випадку ж бажання вийти з Товариства особа мала попередити про це письмово за три місяці до закінчення календарного року.    
Звітні збори членів Товариства обирали комітет із 12 осіб, президента, віце-президента, керівника і головного лікаря. З часу створення і до закінчення Першої світової війни президентом і головним лікарем рятункового товариства обирався доктор Август Ремер – дійсний член королівського медичного товариства Австро-Угорщини, нагороджений двома цісарськими хрестами.
     Президент і головний лікар рятункового товариства повинні були забезпечувати безперебійну діяльність служби, розподіляти службові обов’язки, керувати навчальними і фаховими курсами, брати участь в екзаменаційних перевірках знань працівників рятувальної служби. Дійсні члени рятункового товариства, які безпосередньо працювали у рятувальній службі, були зобов’язані періодично підвищувати свій професійний рівень з надання допомоги при нещасних випадках та з рятувальних робіт (причому, як теоретично, так і практично), суворо дотримуватись службових інструкцій та внутрішнього розпорядку. Першими лікарями рятувальної служби були Йоган Вагнер та Микола Гюртлер. Лікарі та інші працівники рятувальної служи отримували від Товариства заробітну плату. Вони вели облік пацієнтів, яким надавалася перша медична допомога, вказуючи, прізвище, ім’я, по-батькові хворого, його домашню адресу, час надання медичної допомоги, діагноз та характер поранення або захворювання.
     Спочатку Добровільне рятункове товаристо мало у своєму розпорядженні приміщення із 3-х кімнат, одну санітарну карету і двох коней. З часом кількість виїзних бригад збільшили до трьох. Для міста з 80-90-тисячним населенням (стільки мешканців було у Чернівцях на початку минулого століття), такої кількості виїзних карет було цілком досить.
    З початком Першої світової війни частину реманенту Товариства – коней, карету, збрую – забрали для потреб армії. Незважаючи на це, служба продовжувала працювати. За Румунії працювати парамедиком мали право лише чоловіки
Після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії у жовтні 1918 р. Буковина, у тому числі Чернівці, перейшли до складу королівської Румунії. Нова адміністрації розпустила Добровільне рятункове товариство, а на його засадах і майні було створено "Рятункову поготівлю", пізніше перейменовану у "Salvare" ("Порятунок"). В основі роботи "Рятункової поготівлі" залишилося цілодобове надання першої медичної допомоги постраждалим як на вулиці, так і вдома.